Експозиція Артфестивалю «Лінеарт»
У виставці, яка на той момент проходила вже 17-й раз поспіль, брали участь понад 800 галерей з усього світу. Ми ж виявилися єдиними представниками з усього пострадянського простору. У розкішному каталозі ярмарку були опубліковані ще дві галереї — одна з Києва, інша з Росії, але з якихось причин вони так і не доїхали. Тож ми залишилися самі.
Люди, які підходили до нашого стенда, щиро дивувалися, бачачи на вивісці назву країни — Україна. Я з усмішкою казала їм: «Проходьте, будь ласка, ми не кусаємося…»
Виставкова зала вражала неймовірною кількістю та різноманіттям усіх жанрів і напрямів мистецтва Європи та Америки. Відлучаючись зі стенда по черзі, ми з Радою насолоджувалися спогляданням незвичайних, ще не випущених речей. Гент подарував нам можливість познайомитися із чудовими художниками з різних куточків Європи. Серед них — Девід Літтл-молодший, родом із Лондона, який колись навчався в одній художній школі з Джоном Ленноном; Аня Веденська, яка стала бельгійською художницею; дивовижна жінка-скульптор тендітної статури, що створювала величезні кам'яні фігури; а також Ігор Чоларія — пітерський художник, який більшу частину життя прожив у Бельгії, а зараз мешкає в Америці. Познайомилися ми й з галеристами: Анджело Гранеро, братами Робінсонами, Брауном із Німеччини та іншими.
Там же я зустріла нащадка роду Шереметєвих — Миколу, який у Парижі займається перепродажем викуплених у літніх та самотніх людей робіт імпресіоністів. На ярмарку я також розпочала діалог із «Плас Геллері» про можливість привезти до Одеси виставку Фолькера Кюна, чиї роботи ми з Радою вперше побачили в одній із галерей Кнокке.
Це були неймовірно насичені дні та захопливі зустрічі. Під час виставки мені вдалося продати дві свої картини французькому дизайнеру меблів — і на ці гроші ми змогли дозволити собі омріяну подорож до Парижа!
The Lineart Art Festival Exhibition
At the time, this exhibition was running for its 17th consecutive year, featuring over 800 galleries from all over the world. We were proud to be the sole representatives from the entire post-Soviet space. The fair’s luxurious catalog had actually listed two other galleries—one from Kyiv and another from Russia—but for some reason, they never made it. So, we were completely on our own.
People walking past our booth were genuinely surprised to see "Ukraine" on the country sign. I would smile and tell them, "Come on in, please, we don't bite!"
The exhibition hall was a breathtaking showcase of an incredible variety of genres and movements from both European and American art. Taking turns to watch the booth, Rada and I took full advantage of the chance to wander around, marveling at extraordinary, never-before-seen masterpieces.
Ghent introduced us to some wonderful artists from across Europe. There was David Little Jr., a Londoner who had attended the same art school as John Lennon; Anya Vedenskaya, who had established herself as a Belgian artist; a remarkably petite female sculptor who created massive stone sculptures; and Igor Tcholaria, a St. Petersburg artist who spent most of his life in Belgium and now lives in America. We also connected with art dealers like Angelo Granero, the Robinson brothers, and Braun from Germany, among others.
It was there that I met a descendant of the Sheremetev family, Nikolai, who lives in Paris and resells Impressionist artworks purchased from elderly and single individuals. Right there at the fair, I also opened a dialogue with Place Gallery about the possibility of bringing an exhibition of Volker Kühn's work to Odesa—an artist Rada and I had first discovered in a gallery back in Knokke.
Those were incredibly intense days packed with fascinating encounters. During the exhibition, I even managed to sell two of my own paintings to a French furniture designer—and with that money, we were able to treat ourselves to a dream trip to Paris!
Комментарии
Отправить комментарий