Варна. Виставка одеських художників у галереї «Навіл Арт»
У вересні відбулася чудова подорож на поромі до Варни для презентації виставки переможців «Марини-1998» у галереї «Навіл Арт». Завдяки знайомству з родиною Тухчієвих нам вдалося організувати цю поїздку для кращих авторів конкурсу. Спонсором «Марини» та самої виставки виступив Олександр Курлянд із компанії «Укрферрі» — саме він допоміг нам втілити цей захід у життя.
До Болгарії вирушили одеські художники: Сергій Дріга, Ольга Котлярова, Микола Прокопенко та Слава Подобід. Для всіх них, окрім Дріги, це був перший досвід подорожі та презентації своїх робіт за кордоном. На мені ж лежала відповідальність за все, що відбувалося.
Пам'ятаю, як ми щойно прибули на територію Іллічівського порту, а хлопці вже дістали пляшечку і почали розпивати її просто на вулиці. Я дуже просила їх зачекати, але марно. Пройшовши всі необхідні формальності, ми завантажилися на судно і вийшли в море. Під час митного контролю виникли певні труднощі — митниця всюди залишається митницею, — але зрештою все вирішилося.
У Болгарії нас поселили в якомусь будинку відпочинку, розташованому досить далеко від Варни. Дістатися міста самостійно без власного транспорту було неможливо. Втім, жодних проблем не виникало: нас забирали й привозили назад точно в обумовлений час.
Проте сама Болгарія вразила нас не з найкращого боку. Для нас, людей, які тривалий час прожили в Радянському Союзі, образ цієї країни асоціювався насамперед із родючістю, виноградом, перцем та трояндами. Приїхавши до Варни й завітавши на місцевий ринок, ми взагалі не знайшли винограду. Лише на одному прилавку я побачила перці. Ба більше, ми так і не змогли купити квіти для галеристки на відкриття виставки — те, що пропонували, коштувало надто дорого й мало абсолютно непрезентабельний вигляд. Так і залишилася Світлана без квітів!
До сьогодні я шкодую, що не придбала у Варні бодай маленьку роботу художника Светліна Ненова, одного з переможців конкурсу «Марина». Річ у тім, що за кілька років я навіть знайшла спонсорів для організації його персональної виставки в нашій галереї. Але з'ясувалося, що Светлін — а він і справді надзвичайно світла людина — залишив живопис і пішов у монастир.
Іншим лауреатом цієї «Марини», який посів перше місце, став ще один болгарський митець — Іван Георгієв, справжнісінький мариніст. На початку свого життєвого шляху він був капітаном, а згодом успішно зайнявся живописом. Болгарія пишається цим майстром, і ми мали нагоду відвідати його дивовижну майстерню, побудовану власноруч і дуже схожу на велику каюту. Розповідали, що Іван щоранку, коли приходить до майстерні (а вона розташована у висотці з видом на море), виходить на балкон і піднімає прапор Болгарії. Так усе місто дізнається, що художник уже на роботі.
У готелі з їжею було сутужно. У ресторані можна було замовити хіба що яєчню, яка болгарською звучала дуже кумедно — «яйця на очі». Мої друзі-митці обурювалися, але вдіяти ми нічого не могли, адже виїхати звідти дозволялося лише за графіком. Були в цій подорожі й танці, і більярд, і прогулянки незвичайним узбережжям у самий розпал мертвого сезону.
Зате на зворотному шляху ми сповна оцінили пароплавну кухню на поромі — годували там на забій і надзвичайно смачно. Вночі ми потрапили в шторм. Це було вперше в моєму житті: я виходила на палубу подивитися на стихію, але навколо панувала суцільна темрява — неможливо було розгледіти, де закінчується море і починається небо. Відчувалися лише сильні пориви вітру та чулося рипіння надпалубних споруд. У своїх каютах ніхто не залишився — усі зібралися в залі й до самого ранку грали в преферанс.
Varna: An Exhibition of Odessa Artists at the Navil Art Gallery
In September, we took a wonderful ferry trip to Varna to present an exhibition of the winners of the Marina 1998 competition at the Navil Art Gallery. Thanks to our acquaintance with the Tukhchiev family, we were able to organize this trip for the competition's top artists. The sponsor of both the Marina competition and this exhibition was Alexander Kurlyand from the Ukrferry company, who single-handedly helped us bring this event to life.
The group of Odessa artists who traveled to Bulgaria included Sergey Driga, Olga Kotlyarova, Nikolay Prokopenko, and Slava Podobed. For everyone except Driga, this was their very first time traveling and showcasing their artwork abroad. As for me, the responsibility for everything that happened rested entirely on my shoulders.
I remember we had only just arrived at the Illichivsk port when the boys pulled out a bottle and started drinking right there on the street. I begged them to wait, but to no avail. After clearing all the necessary formalities, we boarded the ship and set out to sea. Some minor issues arose during customs clearance—customs is customs everywhere, after all—but everything was eventually sorted out.
In Bulgaria, we were put up in a holiday resort located quite far from Varna. Getting to the city on our own without a vehicle was impossible. However, this didn't cause any real trouble, as we were picked up and brought back exactly at the scheduled times.
Still, Bulgaria did not show us its best side at first. For those of us who had spent a major part of our lives in the Soviet Union, the image of Bulgaria was primarily associated with abundance, grapes, peppers, and, above all, roses. Yet, when we arrived in Varna and visited the local market, we couldn't find any grapes at all. I only spotted peppers on a single stall. To make matters worse, we couldn't find any flowers for the gallery owner for the exhibition opening—what was on offer was both excessively expensive and completely unpresentable. So, Sveta was left without flowers!
To this day, I regret not buying at least a small artwork in Varna by the artist Svetlin Nenov, one of the winners of the Marina competition. A few years later, I even managed to find sponsors to organize a solo exhibition for him at our gallery. But as it turned out, Svetlin—who truly was an extraordinarily bright and radiant person—had abandoned painting and entered a monastery.
The other laureate of that Marina competition, the one who took first place, was also a Bulgarian artist—Ivan Georgiev, a true marine painter. Early in his life, he had been a sea captain before successfully turning to painting. Bulgaria is very proud of this master, and we had the privilege of visiting his amazing studio, which he built with his own hands to look very much like a large ship's cabin. They said that every morning when Ivan arrives at his studio, which is located in a high-rise building overlooking the sea, he steps out onto the balcony and raises the Bulgarian flag. This lets everyone know that he is at work.
The food at our hotel was rather scarce. In the restaurant, you could only order fried eggs, which sounded very funny in Bulgarian—“yaitsa na ochi” (literally, "eggs on eyes"). My artist friends grumbled, but there was nothing we could do, as we could only leave the resort at the scheduled times. Still, there was dancing, billiards, and long walks along an unusual coastline during the peak of the off-season.
On the way back, however, we fully appreciated the ship's cuisine on the ferry—the food was absolutely delicious and served in massive portions. That night, we ran into a storm. It was the first time in my life that I went out onto the deck to watch the elements. It was pitch black; you couldn't tell where the sea ended and the sky began. All I could feel were powerful gusts of wind, and all I could hear was the creaking of the upper deck structures. No one stayed in their cabins; everyone gathered in the lounge and played preference all night long.
Комментарии
Отправить комментарий